в архітектурі

1) варварство; грубість; жорстокість

2) характерні риси готичного стилю (в архітектурі); готика

3) лінгв. готицизм

* * *

1) варварство; брутальність; жорстокість

2) характерні риси готичного стилю ( в архітектурі); готика

3) лiнгв. готицизм

1) не за законами архітектури

2) необізнаний в архітектурі

1) буча, галас через дрібниці

2) завитушки, брязкальця ( в одязі); прикрашення ( в архітектурі)

1) функціоналізм ( в архітектурі)

2) практицизм

1) причепурюватися, чепуритися

2) займатися прикрашенням ( в архітектурі)

1) архт. ажурна кам'яна кладка

2) узор, візерунок; малюнок

3) сплетення, переплетення (напр., гілок і листя)

* * *

1) узор, малюнок

2) сплетення, переплетення (віток, листя, смужок на крилі комах)

3) apxiт. ажурна кам'яна робота (особ. у середньовічній архітектурі)

1) оптична ілюзія, обман зору (особливо як прийом в архітектурі- помилкові двері, балкони)

2) наднатуралізм ( при зображенні найдрібніших деталей в живописі)

n архт.

1) будинок з колонами, розставленими на відстані двох діаметрів колони

2) система колон у класичній архітектурі з відстанню між колонами у два діаметри колони

1) буча, галас через дрібниці

2) завитушки, брязкальця ( в одязі); прикрашення ( в архітектурі)

1) функціоналізм ( в архітектурі)

2) практицизм

1) варварство; брутальність; жорстокість

2) характерні риси готичного стилю ( в архітектурі); готика

3) лiнгв. готицизм

1) причепурюватися, чепуритися

2) займатися прикрашенням ( в архітектурі)

1) узор, малюнок

2) сплетення, переплетення (віток, листя, смужок на крилі комах)

3) apxiт. ажурна кам'яна робота (особ. у середньовічній архітектурі)

1) оптична ілюзія, обман зору (особливо як прийом в архітектурі- помилкові двері, балкони)

2) наднатуралізм ( при зображенні найдрібніших деталей в живописі)

ГОТИКА ( від італ. gotico - готський, від назви германського племені готів) - стиль буття та культури Зх. Європи, що засвідчує їх вихід за межі Середньовіччя. Для Г. характерне домінування піднесеного над прекрасним, а таємничого - над оприявненим. Готичний стиль суттєво протистоїть античному буттю та його культурі. Вказане домінування породжує своєрідний сутінковий характер Г., що натякає на глибинний рівень боротьби добра і зла у світі та маніфестує себе у культурі доби Середньовіччя в різноманітних формах: у готичній архітектурі (готичні собори) та музиці, готичному письмі, готичному одязі, зброї. Культурна поліфонія Г. дозволяє припустити наявність готичного світогляду, що досягає найвиразніших виявів у готичному романі. В центрі готичного роману зображується демонічна особистість, що поєднує трагічні, жахливі та величні риси (типовий приклад - "Мельмот-блукач" Метьюрина). В кін. XIX ст. готичний роман переростає у психологічно загострений роман "жахів", а у XX ст. - у фільми "жахів". Наявною є також еволюція готичного роману в роман-епос ("Володар кілець" Толкіна). У XX ст. з'являється й феномен готичного трактату ("Занепад Європи" Шпенглера).

НОМІНАЛІЗМ ( від лат. nomina - імена, назви) - філософське вчення, згідно з яким загальні поняття (універсали) хоч і пов'язуються з конкретними чуттєвими речами, але не мають реального існування ані у свідомості, ані поза нею. Н. вбачав у загальному понятті лише ім'я, назву для певної групи чи класу одиничних речей. Як філософська позиція Н. близький до концептуалізму, оскільки визнає існування лише ментальних сутностей, а не онтологічних. Ідеї Н. мають витоки в античній філософії, коли почала окреслюватись проблема універсалій і різні підходи до її вирішення. Номіналістичний підхід в полемічних дебатах проти Платона відстоювали спочатку Антисфен іДіоген Синопський (представники кінічної школи), потім стоїки і перипатетики. Критика Платонових "ідей" базувалася на тому, що вони не можуть існувати у надчуттєвому світі і становлять лише назви для родів і видів одиничних речей, які сприймаються на чуттєвому рівні. Засновником християнського Н. вважається Росцелін, хоча деякі моменти Н. зустрічалися вже у творах неоплатоніка Порфирія, Марціана Капелли (V ст.), що розробляв проблему поєднання ораторського мистецтва і знання, та ін. Проте саме Росцелін надав ідеям Н. чіткого і виразного оформлення. За свідченням Ансельма Кентерберійського, Росцелін стверджував, що реально існують лише одиничні речі, поняття ж реальні лише на кшталт "повітря, яке звучить". Тому ані роди, ані види не мають реального існування, бо існувати може лише "одне", "одиничне", "окреме". У вченні про тритеїзм Росцелін обстоював номіналістичний підхід через доведення трисубстанційної, або трисутнісної природи Трійці, що призвело до його конфлікту із церквою. Доводячи відносність загальних понять, Н. намагався привернути увагу до вивчення емпіричного світу. Це особливо стосується Η. XIV ст., що представлений Оккамом та його послідовниками. Чіткість логічної позиції номіналістів дозволила переконливо розвести віру і знання шляхом окреслення і відокремлення предмета, методу, мети теології і філософії (і науки); обґрунтувати двоїстість істини, чим теоретично уможливила активні розвідки в природничих науках, логіці, лінгвістиці, архітектурі, мистецтві. Разом з тим вимога усунення із наукового арсеналу метафізичних понять і обґрунтувань, яка отримала назву "Бритви Оккама", приводила до свідомої відмови науки від пошуків свого світоглядного підґрунтя. Ідеї Н. про двоїсту істину, про пріоритет одиничного стосовно загального створили релігійно-філософське підґрунтя т. зв. "соборного руху", у річищі якого національні церковні собори, як зібрання віруючих, виступали проти церковної монополії Папського престолу. В філософії Нового часу аргументи Н. на захист реальності одиничних речей використовувались Ламерті, Дидро, Гольбахом, Фоєрбахом, Кондильяком, Берклі, Г'юмом, Кантом та ін. В XIX - XX ст. елементи Н. присутні у неопозитивізмі і постпозитивізмі.